КЗО" Середня загальноосвітня школа №39" ДМР

   





Поради вчителю

Порад вчителю

  1. Цькування існує в навчальних закладах усього світу. Різниця тільки в тому, чи ефективними є профілактика та виявлення конкретних випадків і як швидко відбувається реагування на них.
  2. Лідером у дитячому колективі має бути тільки вчитель. Це він визначає правила поведінки, спосіб вирішення конфліктів, неприпустимість висміювання, знущань і застосування сили.
  3. Водночас він повинен створити у дітей відчуття, що дотримання певних правил поведінки — це їхній власний вибір. Розробити разом з ними своєрідний кодекс честі, де буде зафіксована неприпустимість насилля, знущання, викладення в соціальні мережі глузливих відео про однокласників.
  4. У боротьбі з випадками цькування застосовувати комплексний підхід до розв’язання проблеми, який включає роботу з класом, колегами, батьківським комітетом та усіма батьками. Проводити окрему індивідуальну роботу з головними дійовими особами конфлікту та їхніми батьками.
  5. Розібратися в собі, з’ясувати, чи часом жертва булінгу не дратує самого вчителя. За потреби обговорити проблему з психологом.
  6. Не включатися в булінг (іноді це відбувається мимоволі) — не виявляти ознак роздратування; не посміхатися, коли дитина потрапляє в кумедну ситуацію; тримати ситуацію під контролем.
  7. Чітко й недвозначно окреслити перед класом свою позицію — і не лише стосовно конкретного випадку, але й щодо явища булінгу загалом.
  8. Називати речі своїми іменами. Пояснювати, наскільки огидним є таке явище, як цькування.
  9. Відверто говорити з дітьми, що класний колектив хворий, і потрібно всім разом працювати на його одужання.
  10. Завантажувати дітей цікавими спільними справами. Знаходити в колективній діяльності місце для активності сором’язливих або заляканих дітей.
  11. При плануванні заходів враховувати, чи не потрапить до складної ситуації школяр з інвалідністю, із малозабезпеченої сім’ї або дитина, родина якої знаходиться в складних життєвих обставинах.
  12. Долучити до розв’язання проблеми шкільного психолога. За потреби запросити до роботи з класом незалежних спеціалістів (оптимізація стосунків у колективі, тренінги на згуртування тощо).
  13. Докладати окремих зусиль, щоб підняти самооцінку дітей, які піддавалися цькуванню.
  14. Штучно створювати для них ситуації успіху і перемоги.
  15. Організувати групу підтримки для жертви цькування. Запровадити в класі систему шефства над слабшими дітьми.
  16. При роботі з класом не акцентуватися на тому, хто в якій ролі виступав під час конфлікту.
  17. Якщо агресор не визнає за собою провини, не наполягати. Працювати з уявними ситуаціями.
  18. Практикувати форум-театр, рольові ігри, в котрих програвалися б поведінка агресора, його свити, жертви, спостерігачів.
  19. Читати на загальних зборах реальні історії або оповідання про цькування, передивлятися фільми чи відеосюжети за темою з подальшим колективним їх обговоренням.
  20. Запропонувати учням описати у невеликих творах те, що, на їхню думку, відчуває жертва насилля.
  21. У складних ситуаціях не виключати можливість переведення агресора чи жертви до іншої школи або навіть звернення до правоохоронних органів.
  22. Робити все можливе для покращання загальношкільної атмосфери: сприяти якомога більшій відкритості навчального закладу, прозорості всіх процесів, готовності визнавати помилки й рухатися далі.
  23. Сприяти тому, щоб представники адміністрації школи та весь викладацький склад зрозумів, наскільки проблема булінгу жахлива й небезпечна.
  24. Ініціювати встановлення відеокамер в класах та коридорах навчального закладу, але передусім у місцях, де мали місце епізоди насилля.