Сторінка психолога
Прості відповіді про виховання
Як свідчить практика, батьківське виховання – це, перш за все, кропітка і тяжка (у повному розумінні слова) робота з налагодження міцного і постійного психологічного контакту з дитиною. Основою такого невимушеного контакту завжди постає щира зацікавленість батьків усіма справами дитини, вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ’я, взаємоповаги, визнання, розуміння та знання своєї дитини батьками. Дорослим важливо пам’ятати, що діалог не можна перетворювати у монолог, тобто щоб замість партнерського спілкування не зосереджуватися тільки на собі чи дитині. В таких випадках контакт буде втрачений.
Всі підказки, рекомендації, які будуть написані нижче, не є догмою в останній інстанції. Читайте, спостерігайте, прислуховуйтесь до себе, сумнівайтеся і перевіряйте. Кожну рекомендацію можна спробувати у вихованні власної дитини, якщо не вийшло отримати бажаний результат, то це не є свідченням того, що з вашою дитиною щось не так. Спробуйте використати новий метод, підійдіть з іншого боку і ваші зусилля увінчаються успіхом. Саме Ви є прикладом того, як слід долати перешкоди на своєму життєвому шляху.
-
В першу чергу запам’ятайте, що відповідальність за ваші стосунки з дитиною лежить тільки на вас. Не думайте, що дитина впевнена, в тому, що для вас стосунки з нею – це найважливіше. Для дітей це не очевидно. Підкреслюйте, що відносини між вами важливіше ніж поведінка або досягнення дитини. Як психолог, я люблю підслуховувати, як розмовляють батьки зі своїми дітьми, що говорять і як це говорять. Частенько у такій розмові чую: «Якщо ти будеш робити так …., то віддам тебе до інтернату, де діти знаходяться кожний день, а батьки забирають їх лише на вихідні». Чи замислювались Ви, що в цей момент чує дитина? А в відчуттях та думках дитини з’являється нове переконання: «Я люблю тебе лише тоді, коли ти себе гарно ведеш». З цього часу дитина починає розуміти, що любов - це не відчуття прийняття іншої людини зі своїми плюсами і мінусами, а те, що треба заробляти тяжкою працею. Звідси дитячі неврози, які переходять в доросле життя і викликаються постійною думкою: «Я повинен бути ідеальним», «Я не маю право на помилку», «Треба робити все для того, щоб мене любили».
Коментар психолога: «Наші діти - це продовження нас самих, наших рис характеру, поведінки, манери спілкування. І, в першу чергу, ми бачимо перед собою дзеркало, в якому відображається тато або мама. Не намагайтеся змінити людину без її власної потреби, це марна справа. Все це ми робимо із позиції власного егоїзму і небажання призвичаюватися до того, що нам не зрозуміло. Ці наші дії дуже схожі на бажання із кісточки абрикоса виростити кокос. Дайте можливість вирости гарному абрикосу, з якого потім ви зможете отримувати гарні плоди і ховатися влітку від спекотного сонця.
-
Розмовляйте з дитиною з «відкритим серцем», показуйте як ви її любите. Діти читають любов батьків через її прояви: обійми, поцілунки, посмішки і теплі слова. Для нас, дорослих, проявом любові є вчинки, дії та дарунки, а для дітей важливий емоційний контакт. Говоріть частіше про те, що ви її любите, вранці, коли вона відкриває очі, вдень після повернення зі школи, перед сном, коли вона прощається з прожитим днем, аналізує його і набирається сил для наступного дня, де вона зможе проявити себе.
Не отримуючи достатньої кількості проявів любові до себе, дитина може намагатися усіма силами заслужити її. При невдачі – навпаки: провокувати на роздратування або на страх за її життя. Таким чином, дитина намагається отримати відповідь на головне питання «Ти мене любиш?». Негативна поведінка дітей у школі, вдома, на вулиці – це як індикатор задоволеності дитиною, її стосунками з оточуючими. Все це вона робить щоб привернути увагу оточуючих і отримати те, що їй так не вистачає – любові, визнання і душевного тепла.
-
Найголовнішою умовою контакту між людьми, й особливо між батьками та дітьми, є щирість і чесність, до яких діти особливо чутливі. Якщо дитина задає питання, то вона вже готова отримати відповідь. Коли питання дитини ставить батьків у незручне положення, то вони відмахуються від неї або говорять: «Ти ще мала, виростеш - дізнаєшся». Але дитина вже готова отримати відповідь, її зона потенційного розширення знань хоче заповнити порожнину. Всі ми маємо таку особливість, потребу в постійному розвитку, пошуку нової інформації. Дитина завжди знайде джерело інформації (телебачення, друзі, старші діти, фантазія). А чи сподобається вам зміст цієї інформації- це вже інше питання
-
Беріть на себе відповідальність за відновлення і збереження відносин. Не чекайте, що дитина першою прийде миритися, просити пробачення. Якщо ви хочете навчити її вибачати, то практикуйте це з братами, сестрами або з її друзями. Ви відповідальні за те, щоб відносини між вами були в нормі.
Автор: практичний психолог Царенко А.В.
